Походження назви Україна здавна привертало увагу вчених, але однозначного пояснення й досі немає. Одні дослідники пов’язували її зі словами край «найвіддаленіша від центру частина території, околиця», у(= біля) краю, тобто «погранична територія», інші – з іменниками край, країна у значенні «рідний край, своя країна, рідна земля; земля, населена своїм народом». І, нарешті, ще один погляд, за яким назва Україна нібито походить від дієслова украяти (відрізати), тобто первісне значення цієї назви — «шматок землі, украяний (відрізаний) від цілого, який згодом сам став цілим (окремою країною)».

 

 Перша письмова згадка назви « Україна» датується останньою чвертю XII ст. Саме в Іпатському списку «Повісті минулих літ», де літописець розповідає про смерть переяславського князя Володимира Глібовича у 1187 р., сказано: «І плакали по ньому всі переяславці… За ним же Україна багато потужила». Через два роки, у 1189 р., було відзначено, що князь Ростислав приїхав «до України Галицької»

Культура

Україна має найдавніші писемні пам’ятники, які поки відомі світу. На стінах Кам’яної Могили знаходимо письмена, яким  12 — 21 тисяч років (в науці їх називають протошумерськими і на даний час їх зміст до кінця ще не рзтлумачений). Самі ж шумерські письменна датуються 3 тисячоліттям до нашої ери. Дослідження Кам’яної Могили було започатковане ще у 1890 році відомим археологом, професором Санкт-Петербурзького університету М.І.Веселовським, а у ХХ столітті продовжене В.М.Даниленком, О.М.Бадером, М.Я.Рудинським, В.М.Гладиліним, Ю.О.Шиловим, А.Г.Кифішиним та Б.Д.Михайловим.

Внаслідок проведених археологічних розкопок Кам’яної Могили тут відкрито 65 гротів і печер, на стінах і стелях яких виявлено декілька тисяч рідкісних наскельних зображень. Глибоко реалістичні рисунки дають уявлення про господарство первісних людей Південної України та їхню духовну культуру. На стелях нанесені рисунки різних історичних епох – палеолітичної, мезолітичної, неолітичної, міді-бронзи, і середньовіччя.
Отже, хронологія наскельних зображень Кам’яної Могили охоплює величезний період (від ХХІІ – ХVІ тисячоліть до н.е. до Х – ХІІ століть н.е .)

На форомування багатої культури України  доба енеоліту , Трипільська культура – культура Кукутені ( рум. Cucuteni, або культурна спільність «Кукутені-Трипілля», 3000 – 2100 рр. до н.е.),  що населяла територію між Картпатами та річкою Дніпро ; панування в стародавніх часах на її землях племен кіммерійців, та могутніх скіфів. Знахідки археологів, зокрема періоду трипільської та скіфської культур, вирізняються майстерною технікою виконання і засвідчують високий мистецький рівень витворів предків сучасних українців.

Надзвичайно велику роль у закладенні основ духовного, суспільно-політичного, виробничого і культурного життя відіграла славетна Трипільська культура, а точніше – цивілізація. Зберігшись у пережитках, трипільська культура залишила по собі виразні сліди.

Характерною рисою трипільської культури є залишки жител у вигляді “площадок” – скупчень обпаленої глини. Такі об’єкти реконструюються як рештки прямокутних споруд з дерева та глини з двома поверхами та горищами, які знищені у ритуальній пожежі.

Серед поселень трипільської культури чимало таких, що характеризуються продуманим плануванням, часто будівлі розташовано по колу або овалу. Починаючи з раннього періоду фіксуються поселення великої площі – понад 10 га, а згодом з’являються найбільші – “протоміста” – у межиріччі Південного Бугу та Дніпра сягають понад 100, а найбільші – 450 га. У зовнішньому колі таких поселень-гігантів житла так щільно розміщене одне біля одного, що утворюють “житлову стіну”, яка мала захищати мешканців від зазіхань сусідніх племен.

Різноманітні інструменти та знаряддя праці, а також і зброя виготовлялася з кременю, каменю, кістки та рогу, а також, набагато менше – з міді, а у пізній період – з бронзи. Іноді трапляються керамічні виробничі предмети – прясельця, відтяжки від верстату.

Керамічний комплекс трипільських поселень вирізняється різноманітністю, що властиво для всіх давніх хліборобських культур. Він характеризується наявністю посуду із складним кольоровим візерунком. Серед керамічних виробів Трипілля антропоморфні статуетки, зооморфні фігурки, моделі будівель, ритуальні предмети.

Уся сума даних свідчить про те, що економіка трипільців ґрунтувалася на аграрному виробництві. Трипільці володіли передовими на той час аграрними технологіями, втім стабільність їх суспільства у великій мірі визначалася кліматичним фактором, до якого вони тривалий час досить вміло пристосовувалися.

Рільництво було головною аграрною галуззю. Трипільці вирощували плівчасті пшениці, два різновиди ячменю, овес, просо, а також бобові: горох, сочевицю, віку-ервілію. Втім, встановлено, що у трипільському рільництві віддавалася перевага пшеницям та ячменю.

Інша аграрна галузь – тваринництво забезпечувала не лише харчові потреби, а також постачала сировину для виготовлення господарського реманенту, одягу: кістку, шкіру, вовну. Крім того, вона забезпечувала трипільців тягловою силою – волами. У череді трипільців переважала велика рогата худоба, тваринництво мало молочний напрямок. На другому місті зазвичай було свинарство, розводили овець і кіз. В господарстві використовувалися коні.

Високого рівня у населення трипільської культури досягли такі виробництва як гончарство, обробка каменю, кістки, металообробка, ткацтво, а також будівництво та видобуток різної мінеральної сировини.

Тисячі трипільських артефактів (рукотворних речей): орнаментована кераміка, ритуальні предмети, теракотова скульптура свідчать про високий духовний розвиток людності, що залишила нам такий спадок. “Золотим віком енеоліту” назвав академік Б.О. Рибаков період трипільської культури. Втім зрозуміти інтерес широких кіл громадськості до Трипілля неможливо без розуміння ролі феномену Трипілля в давній історії та цивілізаційному процесі в Україні.

Знаки і символи на трипільській кераміці є основою всіх відомих символічних знань і давньої філософії як наших пращурів, так і цілого віту. Значення цих знаків та символівдочі невідомо до кінця, але вони вплетені у наш побут, традиції та звичаї до нашого часу. Ця цивілізація вплинула на розвиток інших народів, їхніх мови та культури.

Крім трипільців нашу землю населяли кімерійці, скіфи, сармати, анти, готи, хорвати, роксолани та русичі, а скільки назв та їх імен стер час, нам не відомо. Неможливо знайти їх справжні імена, для істориків та археологів вони звучать пусто і загально, як вельбарська, черняхівська, салтівська та інші культури. Ці культури названі за місцем знахідок поселень цих цивілізацій. Тож не дарма нашу землю називають “колискою народів”.

Основою сучасної української національної культури є народна культура. На її основі поступово сформувалися професійні наука, література, мистецтво. Своєрідність української культури визначили також впливи географічних умов, особливости історичного шляху, а також взаємодія з іншими етнокультурами.

Справжніми творцями і носіями культури продовжували залишатися широки маси суспільства – селяни, козакi, ремісникі. Українська культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася, як народна. У ній велике місце займали фольклор, народні традиції, які додавали їй особливої чарівності і колориту. Особливо яскраво це виявилося в мистецтві — народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладному мистецтві. Саме завдяки збереженню і продовженню традицій, корені яких сходять до культури Київської Русі, став можливим підйом української культури і в XVI — XVII ст., і культурне відродження в XIX ст.

Старовинна система освіти, яка досягла свого розквіту в добу Козаччини і забезпечила практично суцільну грамотність населення, давня традиція книгописання, орієнтованість на провідні центри Європи, зокрема на візантійську культурну традицію, роль України-Руси як центру християнства в східнослов’янському світі, а також як центру наук і вищої освіти завдяки розвинутій мережі колегіумів, Острозькій та Києво-Могилянській академії, меценатство та державна підтримка культури рядом визначних державників — Костянтином Острозьким, Петром Конашевичем-Сагайдачним, Іваном Мазепою та ін. — все це дозволило піднести українську культуру до рівня світового явища, створити ряд класичних шедеврів у галузі друкарства, архітектури, літератури, досягти значних успіхів у науці.

Український народ прожив багату і бурхливу історію. Не раз втрачаючи волю, незалежність, українці тужили за нею, і цю тугу та боротьбу за волю відтворяли у всіх проявах своєї творчості – у безмежному морі задушевних пісень, дум, легенд; у малярстві, вишивці, гончарстві, ткацтві тощо. Особливо любовно оспівав народ своїх , на яких так багата Україна.

Традиції та культура у літературі

Побут та звичаї українців яскраво змальовані також і у численних літературних творах. З літописів часів Київської Русі та Гальцько-Волинського князівства ми дізнаємося про культуру та тардиції слов’ян. Відома поема Івана Котляревського “Енеїда” розповідає про стійкі українські традиції, дух козацтва, героїзм та відданість українського народу. Також цей твір вперше був написаний “живою” українською мовою, що стало одним з ключових поворотів у формуванні сучасної української мови.

“Кайдашева сім’я” Івана Нечуй-Левицького описує клсичну сільську сім’ю, її звичаї.

Релігія

Панівною релігією в Україні є православ’я, греко – католицька церква. Однак також тут живуть представники багатьох інших релігій, зокрема католики, мусульмани, євреї, адже землі України свого часу були поділені між різними державами і тут проживає багато національностей.

Архітектура

Поділ земель здійснив свій внесок у відмінності культури окремих регіонів, особливо чітко це видно в архітектурі міст. Так, перебуваючи у стародавньому Львові, ми милуємося кращими надбаннями архітектури часів Речі Посполитої та Австро-Угорщини.

Архітектура Східної України багата на традиційні православні храми, на Півдні можна помилуватися зразками архітектури давніх греків (Ольвія, Херсонес).